Home  Your Story  Eye Witnesses  Contact Us

   History  The Book  The Village  Sacred Sites

 

The Author of the the Book

 

"Ямна - Знищене Село - Перемишлького Краю"

 

 

Тернопільський геолог Йосип Свинко:

 

Роблю те, що мені подобається

Щасливим вважає своє життя тернопільський геолог Йосип Свинко, незважаючи на те, що йому довелося пережити примусове виселення з рідної Перемишлянщини.

За свої 75 років життя тернополянин уже встиг написати 407 праць, побувати на 144 наукових конференціях, з'їздах, семінарах і симпозіумах і здійснити 47 подорожей за межі України.

Народився я у невеликому, але патріотичному селі Ямна Долішня біля Перемишля. Сім'я була небагата, але працьовита, - розповідає Йосип Свинко (75 р.).

Нас було четверо дітей, але двоє померло: молодша сестричка - після того, як скупалася у річці, отримала запалення легень, а братик прожив декілька місяців. Лікарів тоді не було. Залишилися сестра і я. Батьки були не особливо освічені, але тато був активістом "Просвіти", співпрацював із "кооперативою",

На Перемишлянщині родина Свинків жила з клаптика власної землі.

 Добре пам'ятаю голод 1942 р., коли одного ранку восени випав сніг і люди не встигли зібрати картоплю. Я навесні ходив полем і збирав гнилу картоплю. З неї мама робила пляцки і щастя, що ніхто не захворів, - пригадує науковець. - Рятувала нас і корова.

Утім, прожити в рідному краї Йосипові Свинку судилося тільки повних 11 років - родину, як і тисячі інших, просто вигнали з рідного дому через угоду Сталіна та Хрущова з поляками про новий кордон СРСР та Польської Народної Республіки. Згідно з цим договором, Польщі віддали десятки українських містечок і сотні сіл. Жителів вирішили просто вигнати до СРСР.

Виганяли на Покрови

Очищенням українських сіл від українців займалася польська армія, бо це була уже територія їхньої держави, пояснює тернополянин.

 Пам'ятаю, військова частина прийшла у село вночі 14 жовтня 1945 р. Усіх попередили, щоб до обіду вибралися, - розповідає пан Свинко. - Гнали пішки, під дощем 7 км у Риботичі. Люди думали, що з села виганяють тимчасово... Коли ми прийшли у Риботичі, заночували і мама через ліс повернулася додому, щоб полити вазони. Закопала у землю образи, щоб ніхто не пошкодив, закрила хату і приєдналася до нас.

Та повернутися у рідну Ямну Долішню вигнанцям не судилося. Усіх погнали до кордону. Родину Свинків призначили на переселення на Тернопільщину.

Везли вагонами, в яких транспортують руду: без бокових стінок, - говорить Йосип Свинко. - Доправили до станції Микулинці-Струсів і викинули у сніг. Мама тоді мене загорнули у перину і тільки лице виднілося. Коли прокинувся, брови були обмерзлі.

Про те, що влада надасть помешкання, думати було годі, але переселенці знайшли стареньку хатину.

Сусід постелив там солому. Ми нарешті помилися після трьох тижнів дороги, - продовжує науковець.

Професію обрав сам.

Зрештою Йосип Свинко пішов до третього класу школи у селі Лошнів.

То були голодні часи. Не було де заробити, тож ми, діти, намагалися вирватися з того всього - наполегливо вчилися, бажали чогось досягти, - каже пан Свинко. - На відміну від багатьох теперішніх випускників, ми не боялися відірватися від дому, хотіли відкриттів. Повоєнні діти були старші за свої роки.

У Йосипа Свинка був друг Михайло Гончар. Разом вчилися, разом і мріяли, каже він.

А від мами навчився розумітися на лікарських травах.

Мати Йосипа Свинка, Анастасія, завжди заготовляла цілющі трави: сушила їх у віночках під стріхою хати.

Використовували проти різних хвороб, бо ж таблеток не було, - пояснює геолог.

Тож у 1953 р. тепер уже відомий учений вступив на геологічний факультет Львівського державного університету, а в 1958 р. отримав кваліфікацію інженера-геолога-розвідника.

Дуже багато поїздок я мав у Польщу. У 1992 р. вперше після років відвідав рідне село, вірніше місце, де воно колись стояло, бо все знищили, - каже тернополянин.

 

Published by:http://20minut.ua/img/header/logo_print.gif

Dated Monday, 07 December, 2009

 

For full story click onto - Yosep Svynko

 

Ternopil geologist Joseph Свинко :

"Do what I really like"

Joseph Svynko, the Ternopil geologist  considers he has had a happy life, considering he outlived the forced evacuation from his home village in the Przemysl region.

In my 75 years of life of I had written 407 articles, attended 144 scientific conferences, conventions, seminars and symposiums and to carry out 47 trips outside Ukraine.

Was born in the small patriotic village of Jamna Dolna near Przemysl. Family was not rich, but hard-working, - said Joseph Svynko.

There were four children in out family, but two died: youngest sister from fever of the lungs, and a brother lived only a few months. There were no Doctors there. The remaining sister and I. Parents were not especially informed, but our father was "worldy inlightened", and co-operative.

Our family Svynko lived on our own land.

I remember the hunger in 1942, when one morning in autumn snow and people did not have time to collect a potatoes. In spring we went into the field and collected a rotten potato. Our mother cried with happiness that nobody became ill. She saved us and our cow - the scientist remembers.

At age 11 years Joseph Svynko and his family with thousands of others were simply driven out from their home because of Stalin and Khrushchev pact with Poland to change the border with the USSR and Polish People's Republic. According to this agreement, ten of the Ukrainian small towns and hundred villages was given Poland. The inhabitants were simply driven out to the USSR.

Виганяли на Покрови

Now that it was Polish territory, the polish army started cleansing the Ukrainian villages, explains the Ternopolian.

I remember the military came into the village at night on October, 14 1945.  Everyone was warned to leave by dinner time, - Mr. Svynko tells. - They left on foot in the rain 7 kilometres to Rybotycze.  The Villagers thought that this was only temporally.. When they arrived at Rybotycze, they stayed the night. Our mother came back to the village through the forest. She buried items in pots in the earth, closed a house and returned to us.

We could not return to our village - we were exiled. They began to force us to the border. The Svynko family was allocated migration on the Ternopil Region.

We were all transport in ore train carriages, which did not have any walls, - Joseph Svynko told - They transported us to Mykulyntsi station - Ternopil'ska Oblast and threw us out in snow. My mother wrapped us up in a feather-bed where no one could see us. When I woke up, my eyebrows had been frozen.

The authorities were to provide us with housing but we only had an old hut.

Neighbours provided hay for us to sleep on. After three weeks we were accommodated.

Chose a profession.

In the end Joseph Svynko went third grade in school in the village of Loshniv.

Then there were hungry times. We could not get work, therefore we studied as we wished to attain something - Mr. Svynko said. - Unlike many present graduating students, we were not afraid to put in the hard work. Post-war children were older than these years.

Joseph Свинка had a friend Mykhajlo Honchar. They studied and dreamed together, he said.

My mother taught me to understand herb medicine.

Joseph mother's name was Anastasia, always cooked healing herbs and dried them on the window sill.

The herbs were against various diseases - explains the geologist.

In 1953, the now famous scientist joined the Geological Department of Lviv State University, and in 1958 earned the qualification of engineer-geologist-intelligence officer.

Very many journeys I had to Poland. In 1992 first after years visited a native village, more faithful place, where it stood once, because everything was destroyed, - talks the Ternopolian.

 

 

Copyright 2010